Я, знаєте, стільки всього писала, ну просто про все на світі. Але коли мова заходить про прикраси… це, блін, якась окрема історія. От чесно. Це не просто метал, не якесь там каміння. Ні. Це, як на мене, емоції. Пам’ять, щось таке особисте-особисте. От у мене досі є манюсіньке колечко, золоте. Мені його бабуся подарувала, ще на моє 16-річчя. Воно вже трохи стерлося, не блищить так, як колись, але я його все одно ношу. Час від часу, знаєте. Воно мені не для краси, а для душі. Ну, ось так.
І, до речі, за ці роки я, звісно, мала справу з різними магазинами, брендами… І, типу, завжди думала, що це легко. Просто пішов і купив, що сподобалося. Ага, як би не так! У мене ж чоловік є, і друзі, і сестри. І треба постійно комусь щось дарувати. І отут починається той ще квест! Кожен подарунок, а особливо, якщо це щось ювелірне, має бути, ну… до місця, чи що. Якось замовила подрузі браслет. Він, мені здавалося, ідеальний. А вона його майже не носила. Потім якось зізналася, що він їй нагадував… її колишнього. Ну як так, а? Тому, моє головне правило — відчувати людину. Я, до речі, часто заходжу на сайт Kashtanbc.com.ua, щоб подивитися прикраси. Там, знаєте, якось так все підібрано, що завжди знайдеш щось, що зачепить. І це не просто слова, це реально так.
Коли прикраса — це історія, а не просто “цяцька”
Ну, давайте відверто. Навіть той найдорожчий діамант буде виглядати якось не так, якщо його подарувати невчасно. От уявіть. У вас перше побачення, а вам — на тобі! — кольє з сапфірами. Ну, це ж дивно, правда? Або, навпаки. На 10-річчя весілля вам дарують якусь там, біжутерію. Звісно, головне — увага. Я ж не сперечаюся. Але, ну блін, є ж такі моменти, коли просто потрібна справжня, коштовна прикраса. Та, яку можна потім передати дітям. Ну, типу, щоб вона стала сімейною реліквією, щоб про цей день нагадувала завжди. Це, погодьтеся, зовсім інша історія.
Тому я, власне, все ділю на ситуації. Це не з розумних книжок, це просто з мого життя. І це реально допомагає, чесно. Бо якщо не знаєш, що дарувати, то завжди можна підглянути мій “гайд”.
1. Коли подія серйозна
- Річниця. Тут без варіантів, мені здається. Свято має бути підкреслене чимось особливим. Зазвичай на першу-другу — срібло. Воно таке, легке, романтичне. А далі — золото. А от якщо вже дата серйозна, 10, 15 років, то можна вже і про діаманти подумати. Це ж, типу, як натяк, що ваші почуття такі ж міцні і вічні. Ну, ви зрозуміли.
- Народження дитини. О, це взагалі! Тут емоції просто зашкалюють. І, як на мене, тут найкраще — підвіски. Кулони. Наприклад, з якимось янголом, чи маленьке сердечко. Щось таке, що буде про цей день нагадувати. Чоловіки, до речі, дуже часто дарують дружинам браслети з гравіюванням дати народження. Це так мило!
- День народження. Тут, ну, все залежить від віку і характеру іменинниці. Якщо це молода дівчина, то тонкий ланцюжок чи якісь ніжні сережки. А от жінці старшого віку можна щось масивніше. Але знову ж таки, дивлячись на її стиль. Бо якщо вона любить мінімалізм, то не треба її “вантажити” чимось важким.
2. Коли хочеться просто так
Це, мабуть, мої улюблені подарунки. Коли мені дарують щось просто так. Без жодних: “Ну, в нас же річниця” чи “Ти ж хотіла”. Це найщиріші моменти, мені здається. Це, типу, як: “Я просто про тебе подумав і купив”. І не обов’язково, щоб це було щось дороге. Іноді просте срібне колечко, подароване у звичайний вівторок, може принести більше радості, ніж якесь там золоте кольє на свято. Якось так. Тут, до речі, дуже класно експериментувати. Можна подарувати щось незвичне, з оригінальним дизайном. Я, наприклад, нещодавно бачила дуже круті сережки-кафи. Не всім вони, звісно, підходять. Але для сміливих дівчат — просто знахідка.
3. Коли купуєш сама собі, коханій
А хто сказав, що прикраси можна тільки отримувати? Я, наприклад, дуже люблю себе балувати. І це, мені здається, найважливіший пункт. Бо прикраса, яку ти купила сама, має особливу енергетику. Це як нагорода за якусь перемогу. Чи просто, щоб собі настрій підняти. Мені, наприклад, після кожного успішного проєкту хочеться купити щось новеньке. Ну, це такий мій ритуал. Для себе я, як правило, обираю щось таке… практичне. Те, що можна носити щодня. Маленькі сережки-пусети, тоненькі ланцюжки з мінімалістичними підвісками. Бо, чесно, ніхто тебе не знає краще, ніж ти сама. І ніхто не підбере для тебе ідеальні прикраси краще, ніж ти.
Що ще важливо пам’ятати?
Обираючи прикраси, треба зважати на багато дрібниць. Метал, каміння, дизайн, стиль людини. Це як одяг обирати, тільки в рази складніше. Бо одяг можна зняти, а прикраса часто залишається. Вона стає частиною тебе. Це як татуювання, але яке можна змінити. Хоча моє бабусине колечко — це як татуювання, я його не знімаю майже ніколи.
Головне ж, щоб прикраса приносила радість. Щоб вона викликала спогади і гріла душу. І це не залежить від ціни. Це залежить від того, яку історію вона в собі несе. А історію створюєш ти сам. Так що не бійтеся експериментувати, не бійтеся дарувати і носити те, що вам подобається. Бо, блін, життя надто коротке, щоб носити нудні прикраси. Згодні?
