Найкращі серіали 2021. На відміну від повнометражних фільмів, цьогорічні серіали не провалювалися в прокаті. Адже якщо ти не виходиш у прокат, то ти не можеш провалитися. Серіали приносять або рейтинги ТВ-каналам. І ті заробляють на рекламному часі. Або приносять нових або утримують лояльних передплатників на стрімінгових сервісах (Netflix, Disney+, Amazon, Hulu, Apple TV+ та багато інших). А тому прямо оцінити фінансовий збиток буває досить складно.
Це не означає, що творці серіалів не можуть відчути смаку невдачі. Досить згадати перезапуск «Ковбоя Бібопа» в ігровому форматі, який було закрито Netflix після першого сезону. Швидше, тут мова про те, що стрімінги та телеканали. На відміну від студій, можуть зробити гарну міну при поганій грі та розповісти про стратегічний план. Відповідно до якого вони грають довгу (бо у певному сенсі це майже завжди буде правдою).
З огляду на це і з урахуванням дедалі більшої конкуренції між платформами, індустрія виробництва серіалів процвітає. Як мінімум, з точки зору кількості проєктів, яка, на щастя для глядачів, часто переходить і в якість. Саме такі роботи, які вийшли у 2021 році, ми і вирішили відібрати для нашого списку кращого. Він включає нові проекти, і нові сезони вже існуючих серіалів. Розташування у списку не має значення.
Отже, infoportal.in.ua представляє 20 найкращих серіалів 2021 року.
Гра в кальмара (Ojingeo geim)
Почнемо з великого корейського слона в кімнаті: навряд чи найсерйозніший серіал року (або принаймні найсерйозніший серіал Netflix) міг би опинитися поза списком кращого за рік. За суто суб’єктивними перевагами редакції він фінішував би за межами двадцятки: занадто передбачуваний, буквально скроєний за лекалами успішного проекту, де кожному герою відводиться чітке позиціонування в рамках його характеру.
Якщо за плечима глядача є досвід перегляду фільмів та серіалів подібного жанру, то навряд чи щось стає по-справжньому великою несподіванкою. Цей хлопець має зрадити, ця дівчина метатиметься від одного табору до іншого, ця людина явно замішана в організації гри, а цього застрелять дуже скоро. Напевно, багато ваших прогнозів також збувалися по ходу першого сезону, а тому ґрунтовна порція критики на адресу серіалу цілком зрозуміла.
Але коли закінчуєш цей розбір промахів авторів, розумієш, що факт залишається незмінним: цей серіал подивилося більше людей, ніж будь-який інший проект цього року. І зробили вони це не тому, що його активно промотували, а тому, що увімкнувшись зі старту, ти вже не міг не доглянути сезон до кінця.
З усією передбачуваністю, зі всією специфікою акторської гри корейців (бо іноді це йде в розріз зі звичними нормами акторської гри), з усіма акуратно розкладеними по поличках штампами, це все одно проект, що зачепив сотні мільйонів людей за живе. Яка різниця, в такому разі, що твоєму досвідченому оку щось здається надто простим чи натягнутим? Зрештою, адже це розважальний проєкт, і зі своїм головним завданням — розважати людей — він справляється на відмінно, нехай і з видимими огріхами.
Другий сезон уже підтверджений, і головною інтригою буде те, скільки тепер глядачів буде у проєкту. Хайп якщо не зійде нанівець, то принаймні вже не досягатиме такого обсягу, а альтернатив для перегляду буде достатньо. Зараз, коли ми говоримо про те, що в нашій суб’єктивній п’ятірці цей проєкт не виявився б, можна легко згадати проекти приблизно такої самої спрямованості, але більш захоплюючі за наповненням.
Першою у зв’язку з цим згадують «Королівську битву», японський фільм 2000-го року з Такеші Кітано, проте можна згадати набагато ближчий за часом аналог — японський серіал «Аліса в Пограниччі» (Alice in Borderland) 2020-го року, який також розповідає про загадкову гру, де програв дістається смерть. Його другий сезон давно підтверджений, і хто знає, можливо з урахуванням більш пильної уваги до цієї теми, цей проєкт зможе посунути «Гру в кальмара» з п’єдесталу.
Імпічмент: Американська історія злочинів (Impeachment: American Crime Story)
Ми уважно стежимо за цією антологією від Райана Мерфі. На щастя, її не торкнулося прокляття конвеєра, що з’явилося після надхмарного за сумою контракту шоураннера з Netflix. Декілька нових його проєктів зроблено у очевидному поспіху, а тому опрацювання деталей, насамперед сценарних, не досягає колишнього рівня ретельності, але «Американської історії злочинів», яка продовжує виходити на FX, це не торкнулося. Якщо Мерфі приділяє чомусь належну кількість часу, виходить чудово.
У першому сезоні серіалу-антології розглядалася справа О. Джей Сімпсона, який звинувачувався у вбивстві своєї дружини; у другому сезоні розбирали вбивство Версаче та все, що цьому передувало. Третій сезон, з одного боку, поставив планку вище, взявши фокусом оповіді фігуру президента, але з іншого боку, потрапив під ризик бути досить нудним: що нового можна розповісти про секс-скандал «Клінтон-Левінські» і імпічмент, що відбувся, адже це і було не так давно.
І тут ми знов помилилися. Виявилося, що ми не знали й половини того, що відбувалося у 1998 році. Це зараз будь-які (умовно кажучи, звичайно ж) домагання та неналежна поведінка у владі, Голлівуді чи медіа-середовищі стають надбанням громадськості у всіх подробицях. А тоді більша частина так і залишалася за зачиненими дверима. Справа не обмежувалася одним лише інцидентом з мінетом в Овальному кабінеті — крім довгої історії з самою Монікою Левінські, було й багато інших, як щодо безневинних інтрижок, так і випадків відвертого домагання і навіть спроб зґвалтування.
Епізод за епізодом вся ця піднаготна розкривається, навколо рояться медійники і політики, які хочуть мати на цьому скандалі або славу, або гроші, або політичні дивіденди, а паралельно розвивається не менш захоплююча сюжетна лінія про те, як одна подруга зраджує іншу заради уваги мас- медіа та суспільства до її фігури.
Просто неймовірно, на що здатна жінка, яку тяжить її нудне існування. У ролі цієї огидної зрадниці Сара Полсон, яку явно чекають усі нагороди світу за настільки переконливий перфоманс (чого варте лише її зовнішнє перетворення). Моніку грає молода Біні Фелдштейн, відома за «Леді Берд» та режисерським дебютом Олівії Уайлд «Освіта», а президента грає англієць Клайв Оуен, який також чудово впорався, незважаючи на те, що накладний ніс постійно відволікає увагу (що сказати, у Клінтона специфічна зовнішність, складно створити схожий вигляд без серйозної роботи гримера). Ще одна чудова робота – Еді Фалко у ролі Хілларі Клінтон (її ви можете пам’ятати як дружину Тоні Сопрано у серіалі “Клан Сопрано”).
Вбивства в одному приміщенні (Only Murders in the Building)
Стів Мартін та Мартін Шорт все ще можуть показати публіці, на що вони здатні. Цей чудовий комедійний дует (а іноді й тріо за участю Чеві Чейза) був на вершині у 80-х та 90-х. Але поступово обидва заслужені актори відійшли на другий план. Умовно, звичайно: вони обидва знімалися весь цей час іноді в помітних проектах. Іноді не дуже; Стів Мартін неодноразово був провідним церемонією Оскар; Мартін Шорт був зайнятий у двох сезонах серіалу «Ранкове шоу»; загалом ніхто серйозно не випадав з обойми.
І все ж таки не було відчуття тріумфу, коли твоя робота по-справжньому запам’ятовується і обговорюється протягом усього року. Що ж, замість Чеві Чейза ми тепер спостерігаємо Селену Гомес, але результат від цього не гірший: ветерани гумору знову довели свою спроможність.
“Вбивства в одному будинку” – відмінний сплав комедії та детективу. Одержимі одним і тим самим кримінальним подкастом, троє незнайомих людей, що живуть в одному будинку, зустрічаються, неохоче зближуються і починають розслідувати злочин, що в цьому ж будинку.
Стів Мартін грає ветерана акторського цеху, якого всі дізнаються на вулиці завдяки ролі, яку він грав у серіалі 30-40 років тому. Мартін Шорт – продюсер-невдаха, який відчайдушно намагається знову зловити кураж. А Селена Гомес — найзагадковіша в цій трійці. Вона нічим конкретним не займається, і в минулому явно занадто багато таємниць.
Легка оповідь, яка затягує. Смішні жарти де Мартін і Шорт періодично іронізують над тим, наскільки їм складно вписатися в сучасну епоху. І другий сезон, який вийде у 2022 році і який ми дуже чекаємо.
Північні води (The North Water)
Це суворе, навіть похмуре видовище — те, чого так хотілося в епоху насиченості найрізноманітнішим контентом. Короткий (міні-серіал із п’яти епізодів), а тому без розтягування дії на сезон, щоб вписатися у відведений хронометраж. Жорстке, а тому тримає у напрузі. Небанальне, а тому не надто передбачуване. Як шот ірландського віскі – чистий, міцний та у справі.
Найбільше порадував, зрозуміло, вже вкотре Колін Фаррелл. Актор змужнів вже досить давно, тому про його класичну техніку «брівки будиночком» можна забути. Немає більше акуратно поголеного підсмаженого красеня. Замість нього один за одним йдуть зразки дорослих мужиків, один брутальніший за інший.
У «Північних водах» ірландець зіграв злочинця та подонка, яких мало. Вийшло не карикатурно, життєво, і головне — жодної симпатії до чарівного негідника, як часто буває у сучасному кіно. Під стать йому й інші персонажі, нехай і не такі закінчені подонки: у кожного є свої скелетишафі хтось привіз їх з Індії. Де служив у британській армії, а хтось провертає аферу, щоб заробити гроші за рахунок страхових компаній.
Кітобої висуваються в рейс, що виглядає приреченим ще до виходу з порту. Але в міру просування справа стає дедалі гіршою навіть у порівнянні з прогнозами глядачів. Адже коли все йде не за планом у відкритому морі, особливо поблизу вічних льодів, то недостатньо однієї лише мужності, щоб залишитися в живих і не збожеволіти.
Мейр із Істтауна (Mare of Easttown)
На нашу скромну думку, найкращий серіал року (а то й кількох останніх років). І знову порадіємо тому що це міні-серіал — автори не тягнуть гуму лише заради того, щоб накрутити інтриги для наступного сезону та завершити поточний ефектний кліффхенгер. Лише сім епізодів, але за цей час встигають показати і перебіг розслідування вбивства, і портрет сім’ї головної героїні, та її історію.
Дія детектива відбувається в американській глибинці — невелике місто, де всі знають одне одного. Не те, щоб бідність — швидше, буденність. Картинка навмисно не рафінується, бруд і сірість не зачищаються, Кейт Уінслет ходить з немитим і нефарбованим волоссям, а під час сексу не соромиться показати несексуальні складки, не змінюючи позу для більш естетичної картинки.
І це не заради чорнухи, а для занурення в атмосферу. Так чіткіше розумієш, чим живе ця жінка, наскільки її світ буває похмурий і сірий. Але не атмосферою єдиної — це справді цікавий детектив із несподіваними сюжетними ходами. Тут переплелися особисті історії та трагедії, відносини сімей та обставини справи.
Вінчає все це похмуре розкіш Кейт Уінслет. Природність, натуральність, повне влучення в образ — схоже, що немає такої ролі, яку б не зіграла британка. Якісь акторські прийоми вона може використовувати регулярно, але її персонажі різні. Нехай це буде той же типаж (наприклад, сильна жінка зі складною долею з’являється в її фільмографії крім «Мейр із Істтауна» в іншому міні-серіалі – «Мілдред Пірс»), але це будуть дві різні жінки – за характером, за поведінкою, за міміці, рухами. Наявність Кейт у проєкті вже запорука того, що дивитися буде цікаво, але коли під її персонажа підкладають по-справжньому цікаву історію – це насолода.
